Olavs Misjon

Повели багатьох у гори

Fekk mange til fjells

Українські діти з усієї Південної Норвегії побували у літньому таборі в Бьо (Bø). Мета — нова дружба, чудові враження від природи та відчуття приналежності

Автор: Vilde Heldal

— Найкраще те, що тут так багато людей, які знають мою мову. Тут розмовляють набагато більше, ніж у школі. Ми весь час разом, займаємося різними активностями та щодня ходимо в гори.


Про це із захопленням розповідає 13-річна Катарина. Вона живе у Вальдресі, але в липні була в літньому таборі у гірській церкві Йонбю (Jønnbu Fjellkyrkje), де дні минали у гірських походах, активностях та заведенні нових друзів.
Табір, який цього року відбувся вперше, організовано Православною місією святого короля Олава — організацією, заснованою в Бьо минулого року священником Андрієм Пінчуком.


— Головна мета — допомогти дітям познайомитися між собою та почуватися впевненіше у новому середовищі. Ми хочемо, щоб вони знайшли нових друзів і почувалися в Норвегії як удома, — розповідає Пінчук про літній табір.


Спільна мета


Для Пінчука зацікавленість дітьми є абсолютно природною. В Україні він із дружиною керував благодійною організацією, яка опікувалася прийомними дітьми.


— Мені подобається працювати з дітьми. У нас троє біологічних і 16 прийомних дітей, тож удома завжди було вирування життя. Наш дім був схожим на літній табір кожного літа, коли ми жили в Україні, — каже він.


Разом із собою в команді на Ліф’єллі (Lifjell) він мав міжнародну групу волонтерів із Норвегії, України, Польщі, Німеччини, Великої Британії та Нідерландів. Більшість із них працювали з дітьми значну частину життя, а дехто присвятив цьому всю професійну кар’єру.


— Вони мають великий досвід та величезне натхнення. Ми об’єдналися задля єдиної мети: створити для дітей безпечний, теплий та пам’ятний літній табір, — зазначає Пінчук.


Багато хто носить у собі травми


Пінчук розповідає, що чимало дітей несуть у собі важкі історії війни.


— Одна дівчинка розповіла, що її родина мала бізнес в Україні, але коли прийшли російські солдати, вони забрали все. Інша дитина поділилася, що її батько на війні. Ще одна має брата, який воює. Вони несуть у собі травматичні історії.
Священник сподівається, що табірна школа дасть дітям простір, де вони зможуть відпустити думки про війну і просто бути дітьми.


— Багатьом дітям важко інтегруватися, тому що вони пережили надто багато. Тут вони отримують нове оточення та нових друзів. Ми також прагнемо показати їм прекрасну норвезьку природу та зацікавити їх життям на свіжому повітрі, — говорить православний священник.


Хочуть розширити пропозицію


На наступний рік він сподівається залучити до табору більше дітей з усієї Норвегії.


— Цього року серед учасників, на жаль, не було норвезьких дітей, але ми хочемо це змінити в майбутньому. Якщо в таборі братимуть участь і українські, і норвезькі діти, це сприятиме кращій інтеграції, більшій практиці норвезької мови та новій дружбі, — переконаний Пінчук.


У майбутньому вони також сподіваються охопити ще більше українських дітей та організовувати літні табори по всій країні.


Велика допомога від місцевої громади

Літній табір не з’явився сам по собі. Це вимагало місяців планування, подачі заявок на фінансування та налагодження контактів із місцевими підприємствами, фермами й організаціями. За зв’язок із місцевими діячами відповідала донька Марія Пінчук.


— Ми отримали фантастичну підтримку від місцевої громади, — розповідає вона та перераховує: — KIWI Bø та Bø Asiamat допомогли продуктами. Ми отримали черешню від ферми Tufte, яйця від Skoe, полуницю від Øygarden, томати від Akkerhaugen Gartneri та картоплю від ферми Kåsin.


Вона додає, що для забезпечення харчуванням 40 голодних підлітків, які активно рухалися від ранку до вечора, знадобилося чимало їжі. Вони також отримали багато інших внесків як від підприємств, так і від приватних осіб.


— Без цієї допомоги провести табір було б неможливо, — каже Марія Пінчук.


13-річна Катарина сподівається, що табірна школа стане традицією.


— Сподіваюся повернутися наступного року. Тоді я вже буду в найстаршій групі, і це мене дуже радує. Там дають більше відповідальності, і мені це подобається, — підсумовує вона.

Прокрутка до верху