🇺🇦
Перше послання у Велику п’ятницю
Його Високопреосвященства Митрополита Швеції і всієї Скандинавії Клеопи
Єпископське окружне послання на Велику П’ятницю
10 квітня 2026 року
Дорогі отці і брати у Христі,
улюблені наші діти,
Сьогодні ми стоїмо перед Плащаницею, у священному смутку Великої П’ятниці, щоб наблизитися до таїнства Божественних Страстей і поклонитися Великому Мертвому.
Велика П’ятниця — це день, коли тиша стає криком. Церква не лише оплакує праведника, який помер; вона стоїть перед таїнством Бога, Який страждає і віддає Себе «за життя і спасіння світу».
У цій тиші ми чуємо відлуння болю — не лише Голгофи, але й кожної епохи.
Поетичний вигук «Elo Hi» («Боже мій»), натхненний музикою Goran Bregović, передає цю драматичну напругу: «Чи є Бог і чи любить мене хтось?»
Цей образ веде нас до страждання сучасної людини, бо Христос не розпинається лише тоді — Він таємничо розпинається у кожну епоху. У кожній людині, що страждає, «Христос знову розпинається». Божественні Страсті продовжуються.
Сьогодні весь світ нагадує безмежну Голгофу. Війни тривають безперервно. Люди вириваються зі своїх домівок. Діти втрачають невинність і життя. Там, де падають бомби, там знову звучить «Розіпни Його!».
Сучасне рабство — підступніше, ніж будь-коли — тримає людей у неволі не лише ланцюгами, але й нуждою, експлуатацією і відчаєм. Людина стає об’єктом, як і тоді, коли Христос був відданий «у руки людей».
І творіння Боже — довкілля — щодня зазнає ран. Земля «стогне і мучиться», як говорить апостол Павло. Руйнування природи — це теж форма розп’яття, рана, яку ми самі завдаємо Божому творінню, гріх, як назвав це Варфоломій I.
Серед усього цього людина відчуває самотність, повторюючи крик Христа на Хресті: «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?»
Досвід Божої «відсутності» — це не заперечення Бога, а глибина людського болю, який Сам Бог бере на Себе.
Поетичне слово продовжує: «Лише для мене ця істина ще бездомна». Істина здається безпритульною, як безпритульним був Христос у світі. Сам Бог переживає відкинення, покинутість і мовчання на Хресті.
Цей постійний біль людського існування знаходить свою відповідь у Страстях. Христос не стоїть осторонь болю — Він проживає його в крайній смиренності.
Кожен людський крик — сказаний чи безмовний — зустрічається на Хресті.
Людина визнає свою слабкість словами: «Не можна все життя прощати», але Христос відповідає Своїм життям і жертвою: можна! І не лише можна — це єдиний шлях до істинного життя і спасіння. Господь прощає до кінця, і саме це змінює світ — любов без меж!
Святий Іоан Золотоуст говорить, що Хрест — це перемога, а не поразка, а святий Григорій Богослов нагадує, що Христос приймає всю людську трагедію, щоб її преобразити.
Це означає, що кожен сучасний біль, кожна несправедливість, кожна сльоза можуть стати місцем зустрічі з Хрестом Христа.
Він також закликає нас не бути лише глядачами Його Страстей, але стати учасниками Його любові. Стати розрадою там, де є біль. Стати світлом там, де темрява. Стати миром у світі, що палає. Бо якщо світ сьогодні розпинається, то відповідь уже дана: Христос — це любов, яка жертвує собою.
Перед Плащаницею ми не лише плачемо. Ми впізнаємо Христа в кожній пораненій людині: у кожному біженці, у кожному скривдженому, у кожній жертві насильства, у самому творінні, яке стогне.
У цій сучасній самотності і покинутості з П’ятниці народжується життя, бо через жертву Хреста сходить надія Воскресіння.
І хоча все ніби веде до темряви, Церква вже вводить вірних у світло Воскресіння. Бо Хрест — це не кінець. Це перехід до Воскресіння.
І якщо серце питає: «Чи є Бог і чи любить мене хтось?», відповідь ясна: так, Бог є — «всюди сущий і все наповнюючий» — і любить, бо Його любов є хресно-воскресною.
З щирими батьківськими побажаннями світлої Пасхи
† Митрополит Швеції і всієї Скандинавії Клеопа
🇬🇷
Σεβ. Μητροπολίτου Σουηδίας και πάσης Σκανδιναυΐας κ. Κλεόπα
Επισκοπική Εγκύκλιος Μεγάλης Παρασκευής
10 Απριλίου 2026
Αγαπητοί Πατέρες και εν Χριστώ Αδελφοί,
Αγαπημένα μας παιδιά,
Στεκόμαστε σήμερα ενώπιον του Επιταφίου, μέσα στο ιερό πένθος της Μεγάλης Παρασκευής, για να προσεγγίσουμε το μυστήριο του Θείου Πάθους και να προσκυνήσουμε τον Μεγάλο Νεκρό.
Η Μεγάλη Παρασκευή είναι η ημέρα όπου η σιωπή γίνεται κραυγή. Η Εκκλησία δεν θρηνεί απλώς έναν δίκαιο που πέθανε· στέκεται ενώπιον του μυστηρίου ενός Θεού που πάσχει και προσφέρει τον εαυτό Του «υπέρ της του κόσμου ζωής και σωτηρίας».
Μέσα σ᾽ αυτή τη σιωπή, ακούμε ν᾽ αντηχεί ο πόνος, όχι μόνον εκείνος του Γολγοθά, αλλά κι ο πόνος κάθε εποχής.
Ο ποιητικός λόγος «Elo Hi» (Θεέ μου), εμπνευσμένος από τη μουσική σύνθεση του Goran Bregovic, εκφράζει αυτή τη δραματική ένταση: «Θεός αν είναι κι αν μ᾽ αγαπάει κανείς».
Εικόνα που μας οδηγεί, επίσης, στο πάθος του σύγχρονου ανθρώπου, διότι ο Χριστός δεν σταυρώνεται μόνο τότε· σταυρώνεται μυστικά σε κάθε εποχή. Σε κάθε πονεμένο άνθρωπο που υποφέρει, «ο Χριστός ξανασταυρώνεται!». Το θείον Πάθος επαναλαμβάνεται.
Σήμερα, ο κόσμος ολόκληρος μοιάζει μ᾽ έναν απέραντο Γολγοθά. Πόλεμοι συνεχίζονται αδιάκοπα. Άνθρωποι ξεριζώνονται από τις πατρίδες τους. Παιδιά στερούνται την αθωότητα και τη ζωή τους. Εκεί όπου πέφτουν βόμβες, εκεί επαναλαμβάνεται το «Σταυρωθήτω!».
Η σύγχρονη δουλεία — πιο ύπουλη από ποτέ — κρατά ανθρώπους δεμένους, όχι μόνο με αλυσίδες, αλλά με την ανάγκη, την εκμετάλλευση, την απελπισία. Ο άνθρωπος γίνεται αντικείμενο, όπως τότε που ο Χριστός παραδόθηκε δέσμιος «εις χείρας ανθρώπων».
Η δημιουργία του Θεού, επίσης, το περιβάλλον, πληγώνεται καθημερινά. Η γη «στενάζει και συνωδίνει», όπως λέει ο Απόστολος Παύλος. Η καταστροφή της φύσης είναι κι αυτή μια μορφή σταύρωσης, μια πληγή που ανοίγουμε εμείς οι ίδιοι μέσα στο «καλώς λίαν» έργο του Θεού, μια αμαρτία, όπως την χαρακτήρισε ο Οικουμενικός Πατριάρχης Βαρθολομαίος.
Μέσα σ᾽ όλα αυτά, ο άνθρωπος νιώθει μόνος, εκφράζοντας την ίδια σπαραχτική κραυγή του Χριστού επάνω στον Σταυρό: «Θεέ μου, Θεέ μου, ἱνατί με ἐγκατέλιπες;»
Η εμπειρία της θείας «απουσίας» δεν είναι άρνηση του Θεού· είναι το βάθος της ανθρώπινης οδύνης, που ο ίδιος ο Θεός προσλαμβάνει.
Κι ο ποιητικός λόγος συνεχίζει: «Μονάχα εμένα χάσκει ακόμα χωρίς μια στέγη ετούτη η αλήθεια». Η αλήθεια μοιάζει άστεγη, όπως άστεγος στάθηκε ο Χριστός στον κόσμο. Ο ίδιος ο Θεός βιώνει την απόρριψη, την εγκατάλειψη και τη σιωπή στο Σταυρό.
Αυτή η διαρκής οδύνη της ανθρώπινης ύπαρξης βρίσκει την απάντησή της στο Πάθος. Ο Χριστός δεν στέκεται απέναντι στον πόνο· τον βιώνει με την Άκρα Ταπείνωση.
Κάθε ανθρώπινη κραυγή, είτε ειπωμένη είτε άρρητη, συναντάται επάνω στο Σταυρό.
Ο άνθρωπος ομολογεί την αδυναμία του, ποιητικώ τω τρόπω: «Δεν μπορείς μια ζωή καρδιά να συγχωρείς», αλλ᾽ ο Χριστός απαντά με τη ζωή και τη θυσιαστική προσφορά Του: μπορείς! Κι όχι μόνο μπορείς. Αυτός είναι ο μόνος δρόμος προς την αληθινή ζωή και τη σωτηρία. Ο ανεξίκακος Κύριος συγχωρεί μέχρι τέλους κι αυτό είναι που μεταμορφώνει τον κόσμο, η αγάπη χωρίς σύνορα!
Ο Άγιος Ιωάννης ο Χρυσόστομος λέει ότι ο Σταυρός είναι νίκη κι όχι ήττα κι ο Άγιος Γρηγόριος ο Θεολόγος μας υπενθυμίζει ότι ο Χριστός προσλαμβάνει ολόκληρη την ανθρώπινη τραγωδία, για να τη μεταμορφώσει.
Αυτό σημαίνει ότι κάθε σύγχρονος πόνος, κάθε αδικία, κάθε δάκρυ, μπορεί να γίνει τόπος συνάντησης με το Σταυρό του Χριστού.
Μας καλεί, επίσης, να μην είμαστε θεατές του θείου Πάθους Του, αλλά μέτοχοι στην αγάπη Του. Να γίνουμε παρηγοριά εκεί όπου υπάρχει πόνος. Να γίνουμε φως εκεί όπου υπάρχει σκοτάδι. Να γίνουμε ειρήνη μέσα σε έναν κόσμο που φλέγεται, διότι, αν ο κόσμος σήμερα σταυρώνεται, η απάντηση δεν είναι άλλη από κείνη που δόθηκε ήδη: Ο Χριστός είναι η αγάπη που θυσιάζεται.
Μπροστά στον Επιτάφιο, δε θρηνούμε μόνο. Αναγνωρίζουμε το Χριστό μέσα σε κάθε πληγωμένο άνθρωπο. Μέσα σε κάθε πρόσφυγα, σε κάθε αδικημένο, σε κάθε θύμα της βίας, μέσα στην ίδια την κτίση που στενάζει και μολύνεται.
Μέσα σ᾽ αυτή τη σύγχρονη αποξένωση κι εγκατάλειψη, μέσα από το Πάθος γεννιέται ζωή, διότι μέσα απ᾽ τη θυσία του Σταυρού ανατέλλει η ελπίδα της Αναστάσεως.
Κι έτσι, ενώ όλα φαίνονται να οδηγούν στο σκοτάδι, η Εκκλησία μυεί ήδη τους πιστούς στο φως της Αναστάσεως, διότι ο Σταυρός δεν είναι το τέλος. Είναι το πέρασμα προς την Ανάσταση.
Κι αν αναρωτιέται η καρδιά: «Θεός αν είναι κι αν μ’ αγαπάει κανείς», η απάντηση είναι σαφής και διαχρονική: Ναι, ο Θεός υπάρχει ως «πανταχού παρών και τα πάντα πληρών» κι αγαπά, διότι η αγάπη Του είναι σταυροαναστάσιμη!
Με εγκάρδιες πατρικές ευχές για καλό Πάσχα
† ὁ Μητροπολίτης Σουηδίας και πάσης Σκανδιναυΐας Κλεόπας
